Анна Ярославна – королева Франції

Цього дня у 1051 році у французькому Реймсі короновано дочку Ярослава Мудрого – Анну Ярославну.

19 травня 1051 року Анна прибуває в Реймс, де повинно відбутися вінчання і принесення присяги на вірність Франції. Під час церемонії князівна відмовляється приносити клятву на латинській Біблії. Вона присягається на слов’янському Святому писанні, яке привезла з собою з рідного Києва і яке потім отримає назву Реймське Євангеліє.

Саме на ньому приноситимуть присягу усі подальші королі Франції. У цій же церкві Святого Хреста відбулося друге католицьке хрещення Анни, під час якого вона отримує ім’я Агнес.

Ось як описують нову королеву її сучасники: дуже вродлива, струнка, середнього зросту, має русе волосся з мідним відливом, розумна, освічена, непокірна і владна, як її батько. Дякуючи розкішному волоссю, піддані, які були нею зачаровані, називатимуть її Руда Агнес.

Тогочасний Париж справив негативне враження на київську царівну. Це було невелике, дуже брудне містечко, населення якого складало 12 тисяч осіб. Існує лист Анни до батька, де вона скаржиться, в яку темну і варварську країну він її відправив.

До наших днів зберігся шлюбний документ, під яким Анна поставила підпис, а Генріх І- хрестик (король і все його оточення були неграмотними). Для аристократа тих часів було достатньо володіти зброєю, вміти полювати і грати в шахи. Вважається, що саме Анна навчила французький двір читати і писати. Вона ж привезла із собою столові прибори і змусила двір ними користуватись: до цього часу французи не бачили такої дивини і їли руками. Анна була шокована відсутністю лазень, французи навіть при дворі не мали звички митися. Власне вона ввела нову невідому їм звичку купатися.

За 9 років шлюбу княгиня народила Генріху чотирьох дітей, синів Філіпа, Робера і Гуго та доньку Едігну. Старший син стане королем Філіпом І, Робер помре у підлітковому віці, а Едігна буде віднесена церквою до лику святих.

Анна приймає активну участь у політичному житті своєї нової країни. Збереглася велика кількість державних документів, підписаних Анною. Вона приймає послів, веде переписку з Папою Римським Миколаєм ІІ. Будує храми і відкриває монастирі.

У 1060 році помирає 60-річний Генріх І. Ніби передчуваючи свою близьку смерть, король поспішно коронує на трон свого старшого семирічного сина. І робить небачене: назначає опікуном малолітнього короля Анну, фактично подарувавши їй престол.

При житті Генріх І часто проводив час у військових роз’їздах, так як воював зі своїми феодалами, які розорювали країну. В той час Анна займається вихованням дітей, їх освітою, паралельно беручи діяльну участь у керуванні державою із своїм чоловіком.

Анна за невідомих причин відмовляється від опікунства і опікуном стає родич Генріха граф Фландрський.

Анна часто виїжджає зі свитою до свого невеликого замку у Санлісі, де скаче на конях і займається мисливством. Один молодий шляхтич з її оточення особливо привертає увагу королеви-вдови, якій тільки виповнилося 30 років. Рауль Третій де Валуа має репутацію жорстокого деспота, його називають Дияволом. З моменту прибуття Анни до Франції Рауль не приховує своєї пристрасті до королеви. І тільки тепер вона відповідає  йому взаємністю.

Під час одного з полювань граф викрадає Анну, відвозить у свій замок, бере з нею шлюб, за що його відлучають від церкви, так як він вже був одруженим і не розлученим. У любові і злагоді проживає Анна 10 найщасливіших років свого життя, поки одного разу, повертаючись із замку сина, вона не знаходить Рауля мертвим від серцевого нападу.

Анна переїжджає жити до сина Філіпа, який вже став королем. Вона і далі приймає участь в політичному житті країни. Та поступово королева втрачає інтерес до правління, відходить від справ, перебирається у Санліс, де веде тихе життя. І, зрештою, одного дня просто зникає, невідома точна дата її смерті, так само,  як і місце поховання – ймовірно, це сталося між 1075 і 1089 роками. Відносно недавно у церкві Вільєрського абатства, що у Франції, знайдено могилу, на гробниці якої є надпис “Анна, вдова короля Генріха”.

Нині в Санлісі, у колишньому абатстві Сан-Венсан, стоїть скульптура Анни Ярославни на повний зріст. На голові в неї королівська корона, в одній руці – королівський скіпетр, у другій – модель церкви. На постаменті пам’ятника – напис: “Анна руська, королева французька, засновниця собору в 1060 р.”.

У 2014 році було створено “Культурний центр Анни Ярославни”. Мета цього центру – бути платформою для міжкультурного діалогу та сприяти співпраці між Україною, Францією, Європейським Союзом та міжнародним співтовариством. Центр розроблятиме культурні та освітні проекти, спрямовані на краще розуміння України у Франції, в Європі та в усьому світі. Зокрема, планується проведення виставок, конференцій, форумів, фестивалів, концертів, освітніх програм та інші культурні та публічні заходи.